Про Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"

Про Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"

Процеси державної реєстрації суб'єктів господарювання і ліцензування певних видів господарської діяльності є визначальними складовими легалізації (легітимності) підприємницької, господарської діяльності. Так, одним з пріоритетних напрямків сучасної державної політики по реформуванню економіки є спрощення входження в бізнес, а це, перш за все, - питання реєстрації, ліцензування та отримання дозволів на започаткування певних видів підприємництва.

Головне, що дав Закон:

1) значне спрощення порядку реєстрації саме для підприємців та скоро-чення терміну реєстрації за рахунок впровадження електронного обліку,

2) запроваджено єдиний механізм реєстрації суб'єктів господарювання всіх організаційно-правових форм і форм власності. Реалізовано заявницький принцип створення нових юридичної особи або фізичної особи–підприємця та частково принцип "єдиного вікна" у сфері реєстрації,

3) правове оформлення державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб–підприємців,

4) визначено єдиного методолога з питань державної реєстрації суб'єктів господарювання,

5) створено новий інститут державних реєстраторів, який забезпечує процес реєстрації несе відповідальність за правильність процедур реєстрації,

6) вперше введено в дію Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний державний реєстр),

7) значно спрощено роботу державного реєстратора за рахунок повної автоматизації введення, коригування і відправки/отримання даних до/з Єдиного державного реєстру,

8) Україна стала лідером серед країн СНД у сфері забезпечення державної реєстрації суб'єктів господарювання (у сфері ліцензування видів господарської діяльності вона вже стала лідером з 2000 року).

Для забезпечення своєчасного (з 1 липня ц.р.) введення в дію Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців":

Урядом України прийнято дві постанови, а також погоджено проект закону України „Про внесення змін до деяких законів України” (щодо приведення їх у відповідність до вимог вказаного закону (у Верховній Раді України був зареєстрований за № 5597)

Держпідприємництвом було розроблено план заходів з майже півтори сотні заходів, повну методологічну базу (прийнято 13 наказів із реєстрацією їх в Мінюсті; надано 91 офіційне роз’яснення та більше 300 відповідей на конкретні питання органів влади, підприємців і їх об’єднань; надруковано два видання Збірнику методичних матеріалів з питань державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців в 1200 екземплярах і роздано державним реєстраторам). Всі матеріали виставлені на ВЕБ-сайті Держпідприємництва.

Крім того, Держпідприємництвом, як спеціально уповноваженим центральним органом влади з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, забезпечено здійснення таких заходів:

1) погоджено призначення більше 1100 державних реєстраторів. Вироблено і оформлено майже 1100 особистих посвідчень, 1100 іменних печаток та 8800 штампів,

2) проведено 2 всеукраїнських та 6 регіональних семінарів, на яких надано консультативно-методологічну допомогу державним реєстраторам,

3) забезпечено державних реєстраторів 2,2 мільйонами бланків, які є документами суворої звітності, 3-х типів (свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виписок з Єдиного державного реєстру - майже 15 тонн),

4) введено в дію програмно-технічний комплекс для ведення Єдиного державного реєстру, розроблено програмне забезпечення центральної частини Єдиного державного реєстру та Автоматизованого робочого місця „Державний реєстратор” (1100 дисків для систем лазерного зчитування для кожного державного реєстратора),

5) підготовлено та розповсюджено три видання по майже 1200 примірників Методичного посібника з питань реєстрації; запроваджено „гарячу лінію” для державних реєстраторів і підприємців,

6) здійснено державну реєстрацію та видання періодичного спеціального засобу масової інформації „Бюлетень державної реєстрації” (станом на 20.12.2004 видано 13 номерів Бюлетеню загальним обсягом більше 2000 сторінок),

7) розроблено типовий документ взаємодії з іншими державними реєстрами – Порядок взаємодії Держпідприємництва, державних реєстраторів та органів державної податкової служби, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, державної статистики з питань надання відомостей з Єдиного державного реєстру (з ДПА такий Порядок вже затверджено спільним наказом, який зареєстровано в Мін’юсті, з іншими органами завершується  їх узгодження);

8) проведено переговори з Європейським реєстром бізнесу (EBR) на предмет входження України в цій Реєстр (ініціативу підтримано).

Визначились конкретні значні позитивні зрушення:

суб’єктом господарювання реєструються за один день замість п’яти, як було раніше (можливо зареєструватися і за півгодини-годину (є приклад – за 24 хвилини у Солом’янській РДА м.Києва - при представниках преси);

із впровадженням Єдиного державного реєстру вдвічі збільшились темпи реєстраційних дій,

продуктивність праці державних реєстраторів також вдвічі збільшилась;

можливо зарезервувати майбутнє найменування суб’єкта (щоб воно не повторювало те, що вже існує), чого ніколи не було.

Тенденція щодо зростання кількості реєстраційних дій єдина – різке щотижневе зростання. Так, за період з 01.07.2004 по 05.01.2005 вже зареєстровано новостворених майже 17 тис. юридичних осіб та 110 тис. фізичних осіб–підприємців.

Проблеми:

1) Неузгодженість законодавства.

Так, чинне законодавство не приведено до вимог закону прямої дії - Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у зв’язку із відкликанням з Верховній Ради України Урядового законопроекту № 5597 на вимогу Федерації професійних спілок України).  На доручення Уряду України з метою знаходження компромісу Держпідприємництвом проведено нараду за участю Федерації професійних спілок України, Кабінету Міністрів України, Мін’юсту та Держкомстату. Федерація профспілок не змінила власну думку, а інші учасники повністю підтвердили законність вказаного законопроекту. Крім того, була надала пропозиція Федерації профспілок щодо перегляду нею звернення до Кабінету Міністрів України стосовно невідповідності їх нормам Цивільного Кодексу України (стаття 87), законам України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та Конвенції МОП № 87 „Про свободу асоціації та захист права на організацію”. Відповіді не отримано. А законодавча неврегульованість призводить на даний час до необхідності подвійної реєстрації частини юридичних осіб.

Більше того, дія Цивільного та Господарського кодексів України виявила суттєві розбіжності між ними щодо процедур створення юридичних осіб, визначення їх організаційно-правових форм, процедур припинення, що викликає серйозні труднощі при застосуванні норм цих Кодексів при проведенні державними реєстраторами реєстраційних дій.

Досвід роботи по Закону показав необхідність регулювання реєстраційних процедур тільки нормами прямої дії, що викликає необхідність комплексного внесення відповідних змін до Закону, в яких би враховувались і ті пропозиції народних депутатів, які подали відповідні законопроекти про внесення окремих змін до Закону;

2) впровадження Єдиного державного реєстру виявило велику кількість помилок, що була допущена органами реєстрації до впровадження Закону;

3) наявність черг в певних органах виконавчої влади, де здійснюється державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (особливо в обласних центрах та районах м.Києва) із-за не бажання керівників цих органів вирішувати питання організації прийому громадян та збільшення чисельності державних реєстраторів. Спільними діями Держпідприємництва та органів виконавчої влади, які пішли на зустріч (виділили додаткове приміщення, встановили новий режим прийому підприємців, збільшили чисельність державних реєстраторів,) після перевірок, проведених Комітетом та його територіальними представництвами, наявність черг була зменшена;

4) недостатнє матеріально-технічне забезпечення державних реєстраторів в значній кількості органів місцевої влади та наявність проблем в системах зв’язку, через які передається інформація до центрального серверу і навпаки;

5) недостатність фінансування заходів щодо ведення Єдиного державного реєстру у проекті Державного бюджету на 2005 рік та виділення коштів з місцевих бюджетів на організацію робочих місць державних реєстраторів;

6) надто мала чисельність працівників Держпідприємництва, що задіяні на правовому реформуванні сфери державної реєстрації, веденні Єдиного державного реєстру, поводженні з мільйонами бланків та навчанням державних реєстраторів;

7) в зв’язку з виявленими протиріччями в стандартах програмних засобів, на яких ведуться відповідні Реєстри органів Держкомстату, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України затримались роботи по взаємо обміну інформацією цих реєстрів з Єдиним державним реєстром. А це не дозволяє впровадити в повному обсязі принцип "єдиного вікна" у сфері державної реєстрації.

Більшість механізмів державної реєстрації, що пропонується в проекті Закону, пройшла апробацію практикою на протязі двох останніх років (із введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької  діяльності"  від 25.05.98 № 740), враховано досвід в цієї сфері розвинутих країн Європи, в першу чергу європейського лідера у сфері реєстрації - спеціалізованої урядової агенції "Companies House" Великої Британії, а також пропозиції об'єднань підприємців, статистичні, аналітичні дослідження та практичний досвід профільної організації у цієї сфері - колишньої Ліцензійної палати України.

До прийняття Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" в Україні правове забезпечення системи державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розпорошено по 57 нормативно-правовим актам (23 закони, 10 Указів Президента України, Декрет Кабміну України, 12 постанов Уряду України, 6 постанов НБУ та 5 наказів центральних органів влади), що не може не створювати колізії. В майже половині органів реєстрації процедури реєстрації здійснюються за сумісництвом - в управліннях економіки, торгівлі тощо. Звідси низка кваліфікація посадових осіб, плинність кадрів і значна кількість помилок при реєстрації. В Україні як ні в жодної європейської країні, реєстрацію забезпечують надто велика кількість органів реєстрації - 764 місцеві органи влади при 50 млн. населення (для порівняння: у Великобританії - 1 національний реєстратор при 59 млн. населення, Німеччині - 17 при 82 млн., Франції - 14 при 58 млн., Польщі - 34 при 38 млн.) та ще й діє майже півтора десятка типів реєстраторів (від Кабінету Міністрів України до місцевих органів самоврядування).

В Європі немає жодної розвинутої країни де реєстрацію здійснювали б органи юстиції, податкової служби, поліції або служби безпеки! У всіх розвинутих країнах Європи існують окремі спеціалізовані органи реєстрації підприємництва.

На сьогоднішній день в Україні питання державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності регулюються статтями 87 – 90 Цивільного Кодексу України, статтями 56 – 59 Господарського Кодексу України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". З метою подальшого впорядкування системи державної реєстрації суб'єктів господарювання і гармонізації процедур реєстрації з європейським законодавством розроблено та 15.05.03 прийнято Верховною Радою України принципово новий Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (1775 - ІУ).

Станом на 01.12.04 наведено чіткий порядок у сфері державної реєстрації підприємництва. Більше того, ми, як ніяка країна СНД, із прийняттям цього Закону максимально наблизились до Європи з цих питань стаємо лідером серед країн СНД вже не тільки у сфері ліцензування, а й у реєстрації. Впровадження закону дозволило:

1) скоротити термін реєстрації, фактично, до одного дня (відомі, при засвідченні журналістів, випадки, коли реєстрацію здійснювали і за півгодини!),

2) оптимізувати процедури реєстрації за принципом “одного вікна” (спрощення післяреєст-раційних процедур шляхом електронної постановки на облік в інших державних органах в режимі реального часу, що призводить до скорочення післяреєстраційних процедур з 30-40 днів до 3-х днів);

3) визначити мінімум документів (всього три – заява по формі, статут та довідку про ідентифікаційний номер), які необхідно подати для реєстрації;

4) врегулювати, врешті-решт, всі процедури здійснення державної реєстрації, особливо ті, які взагалі законодавчо взагалі не були визначені з часів установлення незалежності;

5) підприємцям подати документи для реєстрації поштою (як елемент захисту прав громадян на здійснення підприємницької діяльності);

6) запровадити Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та забезпечити можливість відкритого оперативного доступу його даних.  Саме цій Реєстр висвітлив, нажаль тільки у цьому році, але саме цим Урядом, достатню кількість негараздів з реєстрацією. Це – й однакові назви, й неіснуючі організаційно-правові форми та невідомі адреси, за якими була зроблена реєстрація, та інше.

7) створити умови інтеграції України у світовий інформаційний простір, зокрема до Європейського реєстру бізнесу – вже не має ні технічних ні правових перешкод. Україна (в обличчі Держпідприємництва) у новому році увійде в європейський реєстр попереду цих країн, які в минулому році ввійшли до складу Ради Європи;

8) застосувати нові технології у боротьбі з правопорушеннями та корупцією в сфері державної реєстрації і ліцензуванні, попередити створення, так званих “фіктивних” підприємств.

Для підготовки процесу реалізації норм Закону на місцях було розіслано декілька листів від губернатора до керівника органу реєстрації з встановленням певних вимог: від кваліфікаційних до державного реєстратора до складу комп’ютерної техніки. Для забезпечення роботи державних реєстраторів Держпідприємництвом були проведені співбеседи (для погодження призначення на посаду, а більше, як 90% - це працівники, що забезпечували реєстрацію суб'єктів підприємництва з 1990 року), 5 регіональних і 2 центральних семінари, з 29.06.2004 працює „гаряча лінія” для державних реєстраторів і підприємців, виготовлені і оформлені майже 1000 особистих посвідчень (з 1000 фотографіями), 1000 іменних печаток та 8000 штампів. Забезпечена державна реєстрація спеціального засобу масової інформації Держпідприємництва з питань державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців – „Бюлетень державної реєстрації України”.

Держпідприємництво як державний замовник 3-х типів бланків єдиного державного зразка (свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців), які є паперами суворої звітності, замовило і роздало 2,2 мільйони (!) бланків – майже 15 тон. Створено в адміністративному будинку сервер для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб–підприємців. Розроблено і впроваджено програмне забезпечення „Автоматизоване робоче місце державного реєстратора”, номерний диск для систем лазерного зчитування з яким передано кожному державному реєстратору.

Вже є і значні позитивні зрушення:

зареєструватися суб'єктом господарювання можливо за майже півгодини,

можливо зарезервувати майбутнє найменування суб’єкта і щоб воно не повторювало те, що вже існує, чого ніколи не було,

значно полегшились умови праці державного реєстратора (а вони переважно - жінки),

не треба сплачувати ніяких додаткових коштів за всі процедури державної реєстрації (у тому числі органам держаної статистики), як то було раніше.

Закон України "Про доступ до публічної інформації"

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про доступ до публічної інформації

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314)

{Із змінами, внесеними згідно із Законом
№ 4711-VI від 17.05.2012}

Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

2. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 2. Мета і сфера дії Закону

1. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

2. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації

1. Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформації

1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Розділ II
ПОРЯДОК ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації

1. Доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:

в офіційних друкованих виданнях;

на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;

на інформаційних стендах;

будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

3. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

4. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленої за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", крім відомостей, зазначених у пункті 7 примітки додатка до цього Закону.

{Частина шоста статті 6 в редакції Закону № 4711-VI від 17.05.2012}

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 7. Конфіденційна інформація

1. Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

2. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 8. Таємна інформація

1. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

2. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

Стаття 9. Службова інформація

1. Відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Стаття 10. Доступ до інформації про особу

1. Кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом;

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів;

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

2. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

3. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

4. Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

5. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Стаття 11. Захист особи, яка оприлюднює інформацію

1. Посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов'язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров'ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Розділ III
СУБ'ЄКТИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 12. Визначення та перелік суб'єктів

1. Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Стаття 13. Розпорядники інформації

1. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

2. До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

3. На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

4. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Стаття 14. Обов'язки розпорядників інформації

1. Розпорядники інформації зобов'язані:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Стаття 15. Оприлюднення інформації розпорядниками

1. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про:

їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

розклад роботи та графік прийому громадян;

вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Стаття 16. Відповідальні особи з питань запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту.

2. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації

1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.

3. Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється відповідно до закону.

Стаття 18. Реєстрація документів розпорядника інформації

1. Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб'єктів владних повноважень, підлягають обов'язковій реєстрації в системі обліку, що має містити:

1) назву документа;

2) дату створення документа;

3) дату надходження документа;

4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ);

5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом;

6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом;

7) галузь;

8) ключові слова;

9) тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо);

10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи);

11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, пропозиції, листи тощо);

12) форму та місце зберігання документа тощо.

2. Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб'єкта владних повноважень, забезпечується шляхом:

1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб'єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності- в інший прийнятний спосіб;

2) надання доступу до системи за запитами.

3. Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом.

4. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону.

Розділ IV
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАПИТОМ

Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію

1. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

3. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

4. Письмовий запит подається в довільній формі.

5. Запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

6. З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

7. У разі якщо з поважних причин (інвалідність, обмежені фізичні можливості тощо) особа не може подати письмовий запит, його має оформити відповідальна особа з питань запитів на інформацію, обов'язково зазначивши в запиті своє ім'я, контактний телефон, та надати копію запиту особі, яка його подала.

Стаття 20. Строк розгляду запитів на інформацію

1. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

2. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

3. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

4. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Стаття 21. Плата за надання інформації

1. Інформація на запит надається безкоштовно.

2. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

3. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

4. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію

1. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

2. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

3. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

5. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

7. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;

3) причини, у зв'язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;

4) строк, у який буде задоволено запит;

5) підпис.

Розділ V
ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ РОЗПОРЯДНИКІВ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 23. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації

1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

2. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації

1. Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

2. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Розділ VI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

у статті 212-3:

частину першу після слів "Про інформацію" доповнити словами "Про доступ до публічної інформації";

примітку викласти в такій редакції:

"Примітка. Особи, визначені в примітці до статті 212-26 цього Кодексу, притягаються до відповідальності за діяння, передбачені даною статтею, згідно із статтею 212-26";

частину першу статті 212-26 після слів "Про інформацію" доповнити словами "Про доступ до публічної інформації";

2) у назві та абзаці першому частини першої статті 330 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) слова "яка є власністю держави" замінити словами "яка знаходиться у володінні держави";

3) частину десяту статті 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 22, ст. 303; 2000 р., № 10, ст. 79) доповнити двома реченнями такого змісту: "Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом";

4) статтю 9 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 12, ст. 89) доповнити реченням такого змісту: "Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів";

5) статтю 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 43, ст. 214) доповнити частиною п'ятою такого змісту:

"5. Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України "Про доступ до публічної інформації".

4. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

затвердити граничні норми витрат на копіювання або друк, передбачені статтею 21 цього Закону;

внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України	В.ЯНУКОВИЧ
м. Київ 13 січня 2011 року № 2939-VI

Порядку видачі довідки форми 3 ДФ. Скачати бланк довідки 3 ДФ

Порядку видачі довідки форми 3 ДФ про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку та її форми

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАКАЗ

21.12.2010

м. Київ

N 975

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
29 грудня 2010 р. за N 1385/18680

Про затвердження Порядку видачі довідки про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку та її форми

Відповідно до абзацу третього підпункту 165.1.24 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Податкового кодексу України, керуючись статтею 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні",

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Порядок видачі довідки про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку та форму Довідки про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку (додаються).

2. Департаменту оподаткування фізичних осіб (Дусяк С. П.) у встановленому порядку подати цей наказ до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

3. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В. П.) після державної реєстрації довести цей наказ через засоби масової інформації до відома платників податків.

4. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Лекаря С. І.

Голова	О. О. Папаіка
ПОГОДЖЕНО:
Перший заступник Голови Державного комітету України із земельних ресурсів	А. М. Кадомський
Заступник директора Центру розвитку та міжнародного співробітництва  Асоціації міст України	О. Є. Томнюк
Міністр фінансів України	Ф. Ярошенко
Голова ліквідаційної комісії Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва	Г. Яцишина

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Державної податкової адміністрації України
21.12.2010 N 975

Зареєстровано
в Міністерстві юстиції України
29 грудня 2010 р. за N 1385/18680 

Порядок видачі довідки про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку

1. Цей Порядок визначає механізм видачі довідки про право фізичної особи - власника сільськогосподарської продукції на отримання доходу від податкового агента без утримання податку на доходи фізичних осіб (далі - власник сільськогосподарської продукції).

2. Довідка про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку (далі - довідка) видається безоплатно сільською, селищною, міською радою особисто власнику сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки) у 10-денний строк з дня звернення за місцем проживання або місцем розташування земельної ділянки на підставі письмової заяви, якщо сільськогосподарська продукція вирощується (виробляється) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України для:

ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено у результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю);

будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок);

ведення садівництва;

індивідуального дачного будівництва.

3. У довідці зазначаються:

порядковий номер, за яким довідку зареєстровано, та дата (число, місяць і рік) видачі;

паспортні дані власника сільськогосподарської продукції (прізвище, ім'я та по батькові, серія і номер паспорта, ким і коли виданий), місце проживання (область, район, населений пункт, вулиця, будинок, корпус, квартира);

реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків власника сільськогосподарської продукції згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) власника сільськогосподарської продукції;

вид використання земельної ділянки;

розмір земельної ділянки у гектарах;

ініціали та прізвище голови або секретаря виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради;

дата, до якої дійсна довідка.

4. Довідка реєструється сільською, селищною, міською радою.

У разі втрати чи пошкодження довідки видається дублікат, про що вчиняється відповідний запис на бланку довідки.

У разі зміни інформації, зазначеної у довідці, власник сільськогосподарської продукції письмово інформує сільську, селищну, міську раду, яка у 10-денний строк видає йому нову довідку з урахуванням відповідних змін. При цьому попередня довідка анулюється.

5. Довідка видається строком на п'ять років.

6. Довідка подається власником сільськогосподарської продукції податковому агенту.

7. Інформація про видачу довідки передається сільською, селищною, міською радою органові державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки протягом 10 днів з моменту видачі довідки власнику сільськогосподарської продукції.

Директор Департаменту оподаткування фізичних осіб

С. П. Дусяк

ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Державної податкової адміністрації України
21.12.2010 N 975 

Скачати бланк довідки 3 ДФ

N ____________ "___" ____________ 20__ року

ДОВІДКА
про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку

Форма N 3 ДФ Видана ____________________________________________________________________________                                 (прізвище, ім'я, по батькові, серія і номер паспорта власника сільськогосподарської продукції,                                                                                               ким і коли виданий)__________________________________________________________________________________                                                (область, район, населений пункт, вулиця, будинок, корпус, квартира)  (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) власника сільськогосподарської продукції) про те, що відповідно до Податкового кодексу України не оподатковуються доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом України (гектарів) для:
ведення особистого селянського господарства (не збільшена на розмір земельної частки (паю))  будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки)   ведення садівництва   індивідуального дачного будівництва
Голова (секретар) сільської, селищної міської ради		_____________ (підпис)			__________________________ (ініціали, прізвище)
Довідка дійсна до _____________________ 20__ року                     М. П. _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Інформація, що передається органові державної податкової служби
Дійсна до:	(дата зазначається арабськими цифрами)				2  0
Видана власнику сільськогосподарської продукції	____________________________________________ (найменування сільської, селищної, міської ради, що видала довідку)
	____________________ (ініціали та прізвище)
(реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті) власника сільськогосподарської продукції)

Директор Департаменту оподаткування фізичних осіб

С. П. Дусяк