Визначення звичайних цін з 2013 року

З 2013 року вступає в силу ст. 39 Податкового кодексу України, яка регулює порядок визначення та застосування звичайних цін при здійсненні господарських операцій. Багатьох платників податків хвилює питання, наскільки складніше стане працювати в наступному році, чи можливо буде якимось чином захиститися від додаткових нарахувань податків контролюючим органом.
 

   Відзначимо відразу, що не все так страшно. Як не дивно, але ст. 39 ПКУ надає можливість платникам податків почувати себе не гірше, ніж до її вступу в силу.
 
   А тепер по порядку.
   
   Що таке звичайна ціна?
 
   Розшифровка терміну «звичайна ціна» дається в пп. 14.1.71 ПКУ. У ньому зазначено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. І якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
 
   При цьому під ринковою ціною пп. 14.1.29 ПКУ розуміє ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що:
 
   - Продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі;
   - Обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично;
   - І продавець, і покупець володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівнянних економічних (комерційних) умовах.
 
   Інакше кажучи, ринковій є ціна, за якою продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється
 
   - Не пов'язаним особам,
   - Не в порядку примусової реалізації (примусовою реалізацією може бути, наприклад, реалізація майна, отриманого в заставу) та
   - За діючими на ринку цінами на такі товари (роботи, послуги).
 
   Згідно з п. 39.1 ПКУ звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі внаслідок неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 ПКУ.
 
   Отже, для правильного відображення в обліку необхідно перевірити договірну ціну на предмет відповідності її звичайної.
   
   Як з 2013 року перевірити звичайну ціну на предмет відповідності її звичайної?
 
   Визначення звичайної ціни виробляється по одному з методів, описаних в п.п. 39.4 - 39.8 ПКУ.

   

Методи визначення звичайної ціни	Порядок визначення звичайної ціни	Коментар
Порівняльна неконтрольована ціна (аналоги продажу)		Ціна, визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності; Використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються такі умови договорів: - кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); - обсяг функцій, виконуваних сторонами; - умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; - строки виконання зобов'язань; - умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; - характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарська операція; - бізнес-стратегія підприємства; - звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.	Як правило, таке порівняння можна провести тільки в рамках одного підприємства. Можливе проведення аналізу на підставі даних торгових бірж. Наприклад, на сьогодні видані Методичні рекомендації щодо відповідності-але алгоритму визначення звичайної ціни продукції (товарів) при здійсненні зовнішньо-економічних операцій (Лист ДПСУ від 24.07.2012 р. № 20001/7/15-1217)
Ціна перепродажу	Ціна визначається виходячи з ціни подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних зі збутом.	Фактично порівнюються ціни, за якими товар був придбаний і проданий з урахуванням націнки.
«Витрати плюс»	Ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності при порівнянних умовах. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.	Як правило, використовується підприємствами, які виготовляють продукцію.
Розподіл прибутку	Визначається прибуток від операції, яка повинна бути розподілена між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно аргументованої основі, що наближає цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники, якби були непов'язаними особами.	Застосування досить складно, оскільки аргументувати, як слід розподілити прибуток між сторонами угоди складно.
Чистий прибуток	Метод заснований на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах.	Використовувати складно, оскільки провести економічне обгрунтування величини рентабельності складно.

   
 Якщо зазначеними у таблиці методами визначити звичайну ціну неможливо, така ціна визначається за результатами незалежної оцінки (п. 39.3 ПКУ). У тому випадку, якщо неможливо визначити звичайну ціну за допомогою незалежних професійних оцінювачів, звичайна ціна збігається з ціною договору (п. 39.1 ПКУ).

У ПКУ передбачені винятки при визначенні звичайної ціни:

   

   - При продажу товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню (крім випадків встановлення мінімальних цін продажу або індикативних цін) - звичайною вважається ціна, встановлена ​​згідно з принципами такого регулювання (п. 39.10 ПКУ);

   - При примусовому продажу майна - звичайною є ціна, отримана при продажу (п. 39.12 ПКУ);

   - При продажу раніше ввезених на територію України товарів ціна відповідає митної вартості товарів, з якої були сплачені податки і збори при ввезенні (п. 39.13 ПКУ);

   - Ціни, які склалися на аукціоні (тендері) (п. 39.17 ПКУ).

    

   Особливості визначення звичайної ціни великими платниками податків

   

   Відповідно до п. 39.16 ПКУ платник податків має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

   

   Для реалізації даної норми КМУ затвердив Порядок укладення та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування, яким визначено механізм укладання та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування між великим платником податків та ДПС (постанова КМУ від 22.08.2012 р. № 787 набуде чинності з 01.01.2013 р.).

   

   Слід зазначити, що такий договір застосовується виключно до певного договором платника податку, який укладається з покупцем. Причому для укладання договору з ДПС необхідне розкриття інформації про договори поставки, крім договорів поставки пов'язаними сторонами, якщо їх вартість становить менше 95% загальної вартості договорів поставки товарів (робіт, послуг), необхідних для виробництва певного виду продукції, а також інших договорів за рішенням платника. Крім того, в обов'язковому порядку подається інформація про пов'язаних осіб за формою, визначеною Мінфіном України.

   

   Розгляд заяви та документів триває 20 днів. Цей термін може бути припинений, але не більше, ніж на 30 днів.

   

   Виходячи з переліку документів, що подаються, а також строків розгляду, можна зробити висновок, що великі платники податків неохоче будуть брати участь у «експерименті» зі складання договору на визначення контролюючим органом договірної ціни.

    

   У яких операціях застосовується звичайна ціна?

   

   Відповідно до п. 39.2 ПКУ звичайна ціна застосовується при здійсненні платником податку:

   

   а) бартерних операцій;

   б) операцій з пов'язаними особами;

   в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

   г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

   

   До них, зокрема, відносяться:

   

   - Операції, оподатковувані ПДВ, при поставе товарів (робіт, послуг) (п. 188.1 ПКУ),

   - У разі використання необоротних активів в операціях, які не є об'єктом оподаткування ПДВ, звільнених від обкладення ПДВ, переведення необоротних активів до складу невиробничих, не пов'язаних з господарською діяльністю, якщо відсутній облік таких необоротних активів і підприємство раніше скористалося податковим кредитом (п. 189.1 ПКУ),

   - Ліквідація основних виробничих або невиробничих фондів (п. 189.9 ПКУ),

   - При формуванні податкового кредиту з ПДВ (п. 198.3 ПКУ)

   - Формування податкових зобов'язань від вартості безоплатно отриманих послуг від нерезидента на території України (п. 190.2 ПКУ),

   - Визначення доходів від продажу (іншого відчуження) основних засобів, нематеріальних активів і землі (п. 146.14, п. 147.5 ПКУ),

   - Вартість товарів (робіт, послуг), отриманих безкоштовно, при визначенні суми податку на прибуток (пп. 135.5.4 ПКУ),

   - Визначення первісної вартості основних засобів, що включені до складу статутного капіталу підприємства (п. 146.8 ПКУ).

    

   І на десерт ... «не такий страшний чорт, як його малюють» або як боротися за свої права

    

   Найголовніші пункти в статті 39 ПКУ - це п. 39.14 та п. 39.15. Саме в них міститься для платників податків «бальзам» і методи боротьби з працівниками податкової, мріють навіть уві сні донараховувати, донараховувати, донараховувати ...

   

    Підприємствам слід звернути увагу на зміст абз. 1 п. 39.15 ПКУ, яким передбачено, що у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

   

   Тобто, даною нормою кілька пом'якшується оподаткування в порівнянні з сьогоднішніми вимогами ПКУ.

   

   Так, на сьогоднішній день для будь-яких операцій (крім операцій з пп. 153.2.1, пп. 153.2.2 ПКУ) «інтервал» для визначення звичайної ціни не встановлений. А з 01.01.2013 року, якщо підприємство продасть товар, наприклад, за ціною нижче собівартості або виконає операції, за якими оподаткування здійснюється виходячи із звичайних цін (а вони всі були перераховані вище), і такі операції будуть здійснюватися в рамках встановленого інтервалу (відхилення 20%), то ніякі донарахування податків контролюючим органом не можуть здійснюватися: ні донарахування ПДВ, ні коригування у разі збиткової операції.

    

   Також слід ознайомитися з положеннями п. 39.14 ПКУ. Він складається з двох абзаців.

   

   У першому абзаці передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби в порядку, встановленому законом. На сьогоднішній день цей порядок відсутній. Тобто, якщо законодавець не врегулює це питання, працівники ДПС не зможуть виробляти ніяких донарахувань з питань застосування звичайних цін.

   

   Разом з тим, в абзаці 2 цього пункту зазначено, що в ході проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту (!). Остання фраза коментарю не підлягає.

    

   А що ж робити, якщо все-таки за результатами перевірки було донараховано податкові зобов'язання, виходячи зі звичайних цін, або проведено коректування негативного об'єкта оподаткування?

   

   У такому випадку необхідно звернутися в абз.3 п. 39.15 ПКУ:

   

   «За результатами цієї перевірки (перевірки, по якій донарахування податків зроблені на підставі визначеного із застосуванням звичайних цін об'єкта оподаткування) приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі якщо платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності ».

   

   Тут законодавець надав платнику податків три «плюса», які він може використати для свого захисту.

   

   Визначення «відповідне» податкове повідомлення-рішення ПКУ не містить. В один час (з 22.06.2003 по 05.09.2005) діяла форма повідомлення-рішення, за яким податкове зобов'язання визначалося із застосуванням непрямих методів, затверджена наказом ДПАУ від 27.05.2003 № 247.

   

   На сьогоднішній день такий документ у переліку, перерахованому наказом ДПАУ від 22.12.2010 № 985, відсутній. Отже, це питання може бути реалізований на практиці тільки після додаткового врегулювання Мінфіном оформлення донарахування податку у зв'язку із застосуванням звичайних цін.

   

   Разом з тим, навіть якщо Мінфін і розробить таку форму податкового повідомлення-рішення, після подачі скарги в порядку адміністративного оскарження, повідомлення-рішення вважатиметься відкликаним. І питання про правомірність донарахування податкових зобов'язань повинен буде розглядатися в суді.

   

   Таким чином, не варто зневірятися, ст. 39 ПКУ містить достатньо законодавчих «прогалин», які дозволять платнику податків відстоювати свої інтереси.

    

                                                                                                           Дядюра І.Г., Директор ТОВ АФ «Капітал»