ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ Украині В м.КИЄВІ
ЛИСТ
від 05.10.2011 р. N 9876/10/31-606
Державна податкова адміністрація у м. Києві на виконання завдання Державної податкової служби України від 20.09.2011 р. N 842/7/15-3417-26 розглянула ваші листи <...> в межах своїх повноважень повідомляє.
1. Щодо оскарження наказу на перевірку в судовому порядку
У відповідності зі ст. 14 Закону України від 04.12.90 р. N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Положеннями статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктами 77.4 ст. 77, 78.4 ст. 78, 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) визначено, що про проведення документальної перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Таким чином, видання керівником податкового органу наказу про проведення перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов'язків у платника податків, стосовно якого прийнято рішення про проведення перевірки. Тому зазначений наказ є мають правове значення, а отже, є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним наказу керівника податкового органу про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
2. Щодо порушення порядку проведення документальної перевірки
При розгляді скарг платників податків в адміністративному порядку на рішення, прийняті контролюючим органом, органи ДПС керуються розділом II Кодексу, а також нормативно-правовими актами ДПА України, що регулюють порядок розгляду скарг.
Пунктом 14 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 р. N 1001 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 січня 2011 року за N 10/18748, передбачено, що орган державної податкової служби при розгляді скарги платника податків перевіряє правомірність нарахування, здійсненого органом державної податкової служби, у випадках, визначених Податковим кодексом України, або прийняття будь-якого оскаржуваного рішення органу державної податкової служби.
Таким чином, до компетенції органу державної податкової служби відноситься перевірка правомірності здійснення донарахувань.
3. Щодо дії пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196 Кодексу
Пунктом 2.1 статті 2 Кодексу визначено, що зміна положень даного Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік загальнодержавних податків і зборів; перелік місцевих податків і зборів, встановлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад; положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо загальнодержавних податків і зборів; положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків і зборів (п. 12.1 ст. 12 Кодексу).
Законом України від 19 травня 2011 N 3387-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та про ставки вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур" (далі - Закон N 3387) внесено зміни до Податкового кодексу України, а саме виключений підпункт 196.1.14 пункту 196.1 статті 196 Кодексу.
У відповідності зі статтею 94 Конституції України Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Розділом III Закону N 3387 передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому він опублікований.
В газеті "Урядовий кур'єр" N 109 17.06.2011 р. був опублікований Закон N 3387.
Тобто з 01.07.2011 р. Закон N 3387 набрав чинності, відповідно і розділ / даного Закону набрав чинності з 01.07.2011 р.
4. Щодо презумпції правомірності рішень платника податку
Підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Кодексу визначено, що принципом податкового законодавства України є стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки і збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 Кодексу).
Необхідно зазначити, що статтею 196 Кодексу передбачено перелік операцій, які не є об'єктом оподаткування.
Тобто дана стаття передбачає операції, які взагалі не є об'єктом оподаткування, та не визначає пільги в оподаткуванні (як це передбачено статтею 195 Кодексу).
Таким чином, внесення змін Законом N 3387 в Податковий кодекс України не суперечить принципам податкового законодавства.
5. Щодо сплати податку на землю платником єдиного податку
У відповідності зі ст. 52 Кодексу за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
У відповідності зі ст. 206 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, зі змінами та доповненнями (далі - ЖУ), використання землі в Україні є платним.
Згідно зі ст. ст. 269, 270 Кодексу платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об'єктами оподаткування-земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до п. 287.8 ст. 287 Кодексу власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 6 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", із змінами та доповненнями (далі - Указ), суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником плати ( податку) за землю.
Відповідно до п. 8 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Кодексу в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ застосовується з урахуванням того, що платники єдиного податку не є платниками земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
У ст. 116 ЗКУ зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону.
У відповідності зі ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документами, що засвідчують право на земельну ділянку, згідно ст. 126 ЗКУ є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 143 ЗКУ).
У відповідності зі ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Враховуючи викладене вище, фізична особа - підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, не є платником земельного податку лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від здійснення якої обкладаються єдиним податком.
Таким чином, якщо земельна ділянка під нежитловим приміщенням, яке знаходиться у власності фізичної особи, не надавався в установленому чинним законодавством порядку для здійснення підприємницької діяльності, то така фізична особа повинна сплачувати земельний податок на загальних підставах.
Одночасно повідомляємо, що аналогічне роз'яснення із зазначеного питання розміщена у категорії "200. Плата за землю" сервісу "Єдина база податкових знанні" на web-сайті ДПА України (www.sta.gov.ua).
6. Щодо віднесення до складу валових витрат
Всеукраїнська молодіжна організація <...> є неприбутковою організацією.
Порядок оподаткування неприбуткових організацій визначено ст. 157 Кодексу.
З урахуванням того що податкова консультація надається платнику для правильності застосування норм податкового законодавства в його податковому обліку, а питання стосується практичного застосування норм пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Кодексу, то для отримання податкової консультації платники податків - члени вашої молодіжної організації повинні індивідуально звернутися до органів державної податкової служби за місцем своєї реєстрації за умови самостійного надання такими платниками до державної інспекції за місцем їх реєстрації відповідного запиту та додаткової інформації щодо визначення конкретних обставин справи , з якими пов'язане виникнення проблемних питань, як це передбачено п. 52.4 Кодексу.
Разом з цим відзначимо, [що] платники податку на прибуток, що представляють Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за формою, затвердженою наказом ДПА України від 28.02.2011 р. N 114, при визначенні об'єкта обкладення податком на прибуток враховують також і такі витрати подвійного призначення, як витрати платника податку на проведення реклами (пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Кодексу), які згідно з п. 138.1 ст. 138 Кодексу є складовою інших витрат.
У відповідності зі ст. 1 Закону України від 03.07.96 р. N 270/96-ВР "Про рекламу" (із змінами та доповненнями, далі - Закон N 270) реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі будь-яким способом і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Пунктом 1 ст. 9 Закону N 270 встановлено, що реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації незалежно від форм чи способів розповсюдження таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
Отже, витрати на проведення реклами, в тому числі у відношенні особи - платника податку, можуть бути віднесені до складу інших витрат відповідно до пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Кодексу за умови, що вона відокремлена від іншої інформації і її можна було ідентифікувати як рекламу.
Одночасно зазначимо, що на підставі пп. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Кодексу не включаються до складу витрат і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з п. 160.8 ст. 160 Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному . При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом , що мають офшорний статус.
Заступник голови
Є. Онищенко
Немає коментарів:
Дописати коментар