Постанова Вищого адміністративного суду від 24 жовтня 2012 р. з справі № К/9991/44554/12 відноситься до податкових спорів. Ця постанова ВАСУ доповнило перелік прецедентів захисту прав платників податків при обставинах, коли сплачений податок не надійшов на належний бюджетний рахунок. До того ж ця судова справа характерно незвичайним способом правозастосування, обраного ВАСУ при прийнятті рішення.
Витоки спору полягають у купівлі фізичною особою автомобіля та обов'язкової при цьому сплату податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Покупець виконав своє податкове зобов'язання допомогою оплати належної суми грошей через банківську установу. Підтвердженням тому служить квитанція, що міститься в матеріалах справи. Однак згідно з довідкою податкової інспекції зазначена сума податку не була зарахована на рахунок відповідного місцевого бюджету. Це і послужило підставою для позову податкового органу до покупця автомобіля з метою стягнення неотриманого суми податку. В ході розгляду цього спору в суді першої інстанції позов податкової інспекції був задоволений. Апеляційний суд залишив це рішення в силі. Доводи відповідача в судах про оплату податку і підтверджуюча це квитанція були марними, так як підставою правової позиції податкового органу була ст. 50 Бюджетного кодексу (чинного на момент оплати податку). Згідно даної правової нормі податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету. Очевидно, приймаючи такі рішення, суди виходили з подальшої можливості відповідача стягнути з банківської установи оплачений двічі податок. Адже, як з'ясувалося в ході розгляду даного спору, банківський примірник квитанції про оплату податку був втрачений до моменту зарахування сплаченої суми в дохід місцевого бюджету.
ВАСУ, за результатами розгляду касаційної скарги відповідача по даному спору, скасував рішення місцевого та апеляційного судів, а також відмовив податковому органу у задоволенні позову. Характерною особливістю постанови ВАСУ є те, що підставою для нього стала правова позиція без безпосередніх посилань на жодну норму законодавства. Обгрунтовуючи відмову в задоволенні позову, суд вказав, що конституційний обов'язок платника по оплаті податків слід вважати виконаною з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати в бюджет в якості податку, фактично відбулося. У даному випадку таке вилучення відбулося в момент передачі готівкових коштів банку за платіжним документом для оплати податку. Це, в свою чергу, свідчить і про сплату відповідачем податку. При цьому платник податків не несе відповідальності за дії банківських і кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати і перерахування податків до бюджету.
Таким чином, наявність у платника підтвердження виконання всіх передбачених законодавством умов для визнання його сумлінним платником означає те, що він своє податкове зобов'язання виконав повністю. При цьому в подальшому турботи про зарахування платежу в дохід бюджету стосуються банку, а не платника податків.
Про те, що для податкових органів недостатньо однієї лише квитанції в таких випадках, велася мова і в листі Палати з господарських справ Верховного суду від 23 грудня 2003 р. ЗСУ приділив цілий розділ свого листа ситуацій, аналогічним предмету даного спору: коли податок не надходить у бюджету з вини банківської установи. Тоді ВСУ зазначив, що практика, коли в таких випадках платник податків робиться «крайнім», невірна. Хоча в листі акцентувалася увага на тому, що навіть серед органів державної влади існують різні думки на цей рахунок.
Обгрунтовуючи свою позицію, ВСУ системно аналізував закони «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому було зроблено висновок про те, що податкове зобов'язання для платника податків вважається виконаним в момент подання ним до банку платіжного доручення про перерахування коштів в якості оплати податку. В підкріплення цієї позиції ВСУ використовує аналогію закону, наводячи приклад такого регулювання порядку оплати страхових внесків відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в діючій на момент видання листи редакції). При цьому ВСУ виключає регулювання Бюджетним кодексом даній ситуації, так як платник податку не є безпосереднім суб'єктом бюджетних відносин. Проте слід врахувати, що в листі аналізуються спори між юридичними особами та податковими органами. Крім цього, багато правових норм, на які посилається зазначений лист ВСУ, в даний момент вже не діють.
Враховуючи викладене, стає зрозумілим, чому ВАСУ, приймаючи рішення на користь платника податків, не посилається безпосередньо на конкретні правові джерела. Однак дана постанова закріплює судову позицію про те, що платник податків, зробивши всі належні заходи для оплати податку, не може бути примушений оплачувати його ще раз через незалежних від нього обставин, зокрема халатності банківських співробітників, банкрутства банківської установи і т. п. Дана позиція ВАСУ важлива для подальшого обліку цього прецеденту з метою захисту інтересів платника податків при аналогічних спорах.
Слід зазначити, що Податковий кодекс не прибрав підстави для виникнення в подальшому подібних суперечок. Адже виходячи зі змісту ст. 38 НК, присвяченій виконанню податкового зобов'язання, залишається відкритим питання моменту, з якого податок вважається сплачено. Тому в подальшому при виникненні судових спорів з цього приводу судам доведеться застосовувати законодавство в комплексі і враховувати судову практику, в тому числі і розглянуте постанова ВАСУ.
ВИСНОВОК:
ВАСУ в даному спорі про виконання податкового зобов'язання став на бік платника податків. І хоч ця постанова не має конкретного нормативно-правового обгрунтування, воно виходить із двох правових принципів оподаткування. Перший - ніхто не повинен платити податок двічі по одному і тому ж приводу. Другий - нести відповідальність за порушення порядку надходження податкових коштів до бюджету повинен той суб'єкт, який допустив це порушення.
Василь Нечипоренко,
«ЮРИСТ & ЗАКОН»
За матеріалами: Сайт "ЮРЛІГА"
Немає коментарів:
Дописати коментар